Навіщо актуалізувати знання до пояснення?
Новий матеріал тримається, коли йому є за що зачепитися. Хто починає урок з пояснення, лишає клас самому шукати цю опору; хто починає з того, що учні вже знають, кладе її першою. Тому актуалізація стоїть до пояснення і триває недовго: п’ять–п’ятнадцять хвилин, а не пів уроку.
Початок уроку дає ще одне: ви бачите, де стоїть клас. Якщо половина вже знає поняття, ви починаєте пояснення далі. Якщо не знає ніхто, ви теж це знаєте, і краще тепер, ніж на контрольній.
Яка форма роботи для якого початку?
Щоб одразу побачити, що думає клас, підходять «Вставати й сідати» і «Чотири кути»: в першій згоден означає встати, не згоден означає сидіти, у другій кожен обирає кут для питання з кількома відповідями. «Внутрішнє й зовнішнє коло» найкраще для багатьох коротких реплік: за десять хвилин кожен учень говорить із чотирма-п’ятьма однокласниками про одне питання.
Щоб кожен спершу подумав сам, підходять «Записані думки», «Консенсус у групі» і «Снігова куля (1-2-4-All)»: спершу сам, потім у парах, потім у четвірках. «Інтерв’ю у три раунди» для глибшого початку: один розповідає, другий розпитує, і ролі міняються.
На що зважати?
Ставте питання, на яке кожен може щось сказати, навіть той, хто ще не знає матеріалу: досвід, здогад, приклад із життя. Початок, що винагороджує лише правильні відповіді, змушує половину класу мовчати ще до початку уроку.
Тримайте час і дайте екрану його стерегти: крок і таймер на ньому, тож початок не розтягнеться на двадцять хвилин. І одразу використайте почуте в поясненні, інакше клас вирішить, що початок нічого не важить.